Олег Миколайович Трубачов


Видатний російський мовознавець-славіст, індоєвропеїст, етимолог, історик і теоретик мови, лексикограф і організатор науки Олег Миколайович Трубачов (1930–2002) залишив по собі пам’ять як автор великих монографічних наукових розвідок проблем слов’янського та індоєвропейського мовознавства, історичної топоніміки та етнографії Східної Європи, а також як талановитий організатор досліджень, результатом яких став «Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд». Це видання, у якому О.М.Трубачову належить майже половина авторського тексту, не має аналогій у світовій славістиці.

Олег Миколайович народився 23 жовтня 1930 р. у поволзькому місті Сталінграді (нині Волгоград) у родині лікарів. Під час Великої Вітчизняної війни родина була евакуйована до міста Горького, де мешкала до весни 1944 р. при шпиталі (батько Олега, що супроводжував ешелон із пораненими бійцями, під час бомбардування сам був поранений), а потім переїхала до Дніпропетровська.

Середню школу О.М.Трубачов закінчив уже в Дніпропетровську в 1947 р. і став студентом Дніпропетровського університету, де навчався протягом п’яти років і привернув до себе увагу рідкісним серед студентів-філологів і стійким інтересом до етимології, що незмінно підтримував керівник кафедри російської мови Я.О.Спринчак, фахівець у галузі російського історичного синтаксису, небайдужий також і до проблем історичної лексикології російської мови.

У 1952 р., працюючи співробітником «Комсомольської правди» та Антифашистського комітету радянської молоді, О.М.Трубачов вступив до аспірантури Інституту слов’янознавства Академії наук СРСР, а після закінчення аспірантури і захисту кандидатської дисертації в 1957 р. продовжив працювати в цьому Інституті під керівництвом проф. С.Б.Бернштейна. У 1961 р. за запрошенням директора Інституту російської мови АН СРСР академіка В.В.Виноградова він створив і очолив у цьому академічному Інституті Сектор етимології й ономастики, де в подальшому відбувалася його плідна сорокарічна наукова діяльність зі створення й видання багатотомного «Этимологического словаря славянских языков».

О.М.Трубачов був членом Радянського комітету славістів, брав участь у восьми Міжнародних з’їздах славістів, починаючи з четвертого (1958). У 1963 р. вийшов перший випуск щорічного видання «Этимология», відповідальним редактором якого став Трубачов. У 1965 р. він захистив докторську дисертацію «Ремесленная терминология в славянских языках (Этимология и опыт групповой реконструкции)», яку було видано в наступному році окремою книгою.

Галузь наукових інтересів О.М.Трубачова від етимологічної розробки окремих груп апелятивної лексики (терміни спорідненості, ремісництв, тваринництва) в цей час розширилася на сферу ономастики. З 1966 р. О.М.Трубачов є членом Міжнародного комітету ономастичних наук, заступником директора Інституту російської мови АН СРСР.

Паралельно з розвідками в галузі слов’янської апелятивної та ономастичної лексики в 1964–1973 рр. йшло видання російської версії «Этимологического словаря русского языка М. Фасмера», одноосібно перекладеного О.М.Трубачовим ще в 1959–1961 рр., із доповненнями літератури, пропущеної М.Фасмером, або такої, що з’явилася вже після публікації праці М.Фасмера німецькою мовою в 1950–1958 рр., а також із власними коментарями.

Підсумком багатьох конкретних досліджень лексики слов’янських мов стала монографія «Этногенез и культура древнейших славян. Лингвистические исследования» (1991). У ній О.М.Трубачов докладно висвітлив проблему Дунайської прабатьківщини слов’ян і аргументовано обґрунтував тезу про ранню присутність слов’ян у Центральній Європі. Приділивши велику увагу західним зв’язкам слов’ян із германцями, кельтами, італійцями, він звернувся також до питання про східні зв’язки слов’ян з іранським мовним світом. У результаті дослідження топонімів Північного Причорномор’я науковець дійшов висновку про перебування в цих місцях предків сучасних індійців, обґрунтованому в книзі «Indoarica в Северном Причерноморье» (1999). Завдяки дослідженню Трубачова було відкрито ще одну індоєвропейську мову, названу ним умовно синдомеотською, що збагатило не лише історію індоарійських мов, а й етнічну історію регіону за давніх часів.

О.М.Трубачов нагороджений медаллю «За доблестный труд» (1970), орденом «Знак почета» (1975), золотою медаллю імені В.І.Даля (1994). У 1972 р. обраний членом-кореспондентом АН СРСР. У 1980 р. обраний членом-кореспондентом Фінно-угорського товариства (Фінляндія), а в 1983 – «Академії наук і мистецтв» у Загребі (Югославія). З 1987 р. він був членом «Научного совета по проблемам русской культуры» Російської Академії наук, протягом багатьох років працював головним редактором журналу «Вопросы языкознания». У 1992 р. обраний академіком РАН. Його праці з мовознавства й етногенезу слов’ян отримали світове визнання.